А може то небесна кара, що ми манкурти — не держава?

Пригадуєте, як там у Одкровенні Іоанна Богослова: «Не бійся нічого, що маєш витерпіти. От, укидатиме декотрих вас диявол у темницю, щоб випробувати вас, і матимете горе десять днів. Будь вірний до смерті, і дам тобі вінець життя»?



Валерій Кукель із сином Богданчиком — ще на свободі

Увечері 9 грудня 2015 року в столиці силами СБУ та працівників контррозвідки була проведена спецоперація, завдяки якій, за словами речників СБУ, було припинено діяльність диверсійно-розвідувальної групи з Росії. Пізніше в СБУ пояснили, що спецоперація пройшла не тільки в Києві, але і в Харкові. Всього було затримано 7 осіб. Серед затриманих опинилися й Валерій та Олена Кукелі — господарі квартири, де тривала спецоперація особливого підрозділу «Альфа», внаслідок якої, за словами тих самих речників СБУ, там знайшли чималий склад боєприпасів.

Валерія та Олену Кукелів запроторили до темниці і тримають під вартою до цього часу. Вони — «диверсанти». Такий остаточний вирок подружжю озвучили ще до початку слідства, а, як відомо, остаточні вироки оскарженню не підлягають. Тому все, що відбувається зараз у ході «досудового слідства», можна з повною відповідальністю назвати фарсом. Нещадним, безжальним, цинічним…

Історія повторюється двічі: перший раз — у вигляді трагедії…

Липень 1937 року. Після того, як Сталін заявив, що країна перебуває в небезпечному становищі через підступи саботажників, шпигунів і диверсантів, ЦК ВКП(б) затвердив наказ народного комісара внутрішніх справ СРСР Миколи Єжова органам Народного комісаріату внутрішніх справ, згідно з яким протягом чотирьох місяців треба було репресувати 268 тисяч 950 осіб, з них негайно знищити — 75 тис. 950. Це стало початком кривавих подій. Найстрашніше чекало людей попереду.

Інший оперативний наказ Миколи Єжова за номером 00486 з’явився 15 серпня 1937 року: «Після одержання цього наказу приступити до репресій дружин зрадників батьківщини: ті, що мають немовлят, негайно відправляються в табір без завезення у в’язницю разом із дітьми, звідки діти по досягненні 1-1,5 року передаються в дитячі будинки НКВС.

Арештовані діти комплектуються по групах так, щоб у той самий дитбудинок НКВС не потрапили діти, пов’язані між собою спорідненістю або знайомством. При арешті дружин їхні діти, старші 1—1,5 року, вилучаються. На кожну дитину, старшу 15 років, заводиться слідча справа, і діти направляються в дитячі розподільники відділів трудових колоній НКВС. Майно арештованих дружин конфіскується, квартири опечатуються. Операцію закінчити до 25 жовтня 1937 року».

І запрацювали жорна смерті, не шкодуючи ні дружин, ні дітей «ворогів народу». Політичних сиріт примусово засилали до інтернатів системи наркомату освіти, охорони здоров’я, і спеціальних закладів, створених органами НКВС.

Ось спогади 85-річного Людвига Войславського, якого у 1937 році чекісти записали у сироти: «Вихователі — чоловіки у формі НКВС. В їдальню та на прогулянки хлопці ходили строєм. Територія дитячого приймальника огороджена високою огорожею без колючого дроту, але з пильною охороною». Таких дітей, як він називали, за скороченою абревіатурою ЧСИРами (російською мовою це офіційне формулювання звучить як «член семьи изменника родины»). У таких «дитбудинках» діти перебували до вироку їхніх батьків, щоправда, про судові рішення дітям ніколи не повідомляли.


Політика більшовиків вела до руйнування соціально чужих для них сімей, до відриву дітей від батьків, з тим, щоб дати цим дітям «правильне», колективістське виховання і замість імені — номер у вигляді 5-значної цифри…

Але вся ця трагедія розпочалася не в 30-х роках минулого сторіччя. Прийшовши до влади, більшовики стали відразу дивитися на дітей з соціально чужих для них верств суспільства як на політичних супротивників. Їх брали в заручники, мучили, вбивали. Так, в концтаборах Тамбовської губернії в липні 1921 р., навіть після проведеної по їх «розвантаженню» кампанії, знаходилося понад 450 дітей-заручників у віці від одного року до 10 років. («Діти ГУЛАГу. 1918-1956»).

Давно помічено, що, якщо карати не за те, а в ім’я чогось, зупинитися не можна. І за часів Сталіна більшовики не зупинялися, а набирали ще бльших обертів.

Повертаючись до підзаголовку даного розділу нашої розповіді (Історія повторюється двічі: перший раз — у вигляді трагедії…), продовжимо відомий афоризм: …другий раз — у вигляді фарсу.

Саме так можна і потрібно назвати все, що коять силові структури навколо так званого затримання «групи диверсантів» на чолі з Олегом Мужчилем («Лісником»), але цей фарс у свою чергу обертається уже великою трагедією для маленького Богданчика. За задумом організаторів дитячого перевиховання, яке здійснювалося за сталінською методикою, в один дитячий будинок не селили разом дітей із однієї родини, а також близьких і знайомих, оскільки вони якомога швидше мали забути своє походження.

Де ж того євшану взяти, того зілля-привороту…

Богданчик під наглядом чужих людей з волі слідчих СБУ

Забути про своє походження має і Богдан Кукель — шестирічний малюк, який вже у наш час з волі працівників СБУ став учасником спецоперації по затриманню так званої «диверсійно-розвідувальної групи» і її чи не найголовнішим козирем. У будь-якому випадку, знаючи, що в квартирі, де нібито мали б знаходитись «диверсанти», перебуває жінка з дитиною, спецпризначенці навіть не намагалися вести перемовини з ними та не запропонували покинути приміщення. Жахлива розв’язка хитромудро закрученого сюжету не змусила себе чекати: на очах у переляканої дитини загинуло відразу дві людини — керівник 1-го розвідувального відділу Добровільного Українського Корпусу «Правого Сектора» Олег Мужчиль (позивний — «Лісник»), який також був відомий, як очільник Духовного управління буддистів України та настоятель єдиного в Україні офіційно діючого буддистського монастиря Шейчен-Лінг Дорже Жамбо-лама та підполковник «Альфи» СБУ Андрій Кузьменко, а сам Богданко потрапив до притулку для дітей Служби у справах дітей Оболонської районної м. Києва держадміністрації.


Притулок для дітей

А вже 25 грудня 2015 року, відповідно до розпорядження Оболонської районної в м. Києві райдержадміністрації за номером 709, шестилітньому хлопчику надали статус дитини, позбавленої батьківського піклування, у зв’язку… з перебуванням батьків дитини під вартою під час слідства. І 18 лютого 2015 року Богдана Кукеля передають у реабілітаційний центр БО «Місто щасливих дітей», при тому до графи «Стан здоров’я» акта про передачу дитини із притулку для дітей Служби у справах дітей Оболонської районної м. Києва держадміністрації до реабілітаційного центру «Місто щасливих дітей» внесено запис: «Стан здоров’я задовільний. Синець під лівим оком…»


Місто щасливих дітей?

Батькам Богдана про подальшу долю дитини не повідомляють. Навіщо?

Система вже запустила в хід напрацьовані сталінським режимом механізми «перевиховання», згідно з якими недопустиме будь-яке нагадування про батьків. Завдання влади — викреслити з життя Богдана, стерти з його пам’яті, вийняти з душі, немов з посудини, образи рідних облич, натомість помістити туди завбачливо підготовлені личка новоспечених татуся й матусі, яким хлопчика передадуть для усиновлення. І все це під цілком пристойним приводом турботи про здоров’я малюка, який пережив стрес (завдяки кому?!) і зазнав тяжких душевних потрясінь. Ось так у нашій «незалежній» та «демократичній» державі, яка прагне стати на шлях європейського розвитку, запрацювала «нова» передова система щодо створення манкрутів — людей без національної культури та родової, національної історичної пам’яті. Чи встигнемо віднайти механізми протидії, назбирати євшан-зілля за допомогою якого можна повернути із забуття спогади про рідну домівку та батьківські обійми? Мусимо встигнути!

Хто дав вам право, нелюди лукаві, синів кидать в криваві жорна?

Першими на сполох забили адвокати юридичної компанії «Спадщина-Капітал», які у відповідь на прохання друзів Олега Мужчиля, погодилися захищати інтереси загиблого та родини Валерія та Олени Кукелі. Тільки на початку березня цього року їм вдалось дізнатися про долю дитини Кукелів, які протягом усього часу слідства перебувають у слідчому ізоляторі. Не маючи можливості самостійно піклуватися про свого сина, вони надали це право безпосередньо генеральному директору юридичної компанії «Спадщина-Капітал» Олегу Володарському.

Але попри все, ні йому, ні адвокатам Валерія та Олени Кукелів так і не дозволяють спілкуватись з Богданом, передати йому речі, іграшки, отримати кваліфіковану відповідь про стан здоров’я дитини. Тільки після довгої процедури умовлянь 14 березня ц.р. Олегу Володарському милостиво дозволили від імені батьків передати Богдану предмети особистої гігієни, іграшки, одяг. Тут теж не обійшлося без «нюансів»: при складанні акта прийому передачі речей махрову піжаму дитини вартістю у 400 гривень працівники БО «Місто щасливих дітей» чомусь скромно оцінили у 35 гривень…

А після цього невеличкого інциденту взагалі відмовились приймати речі для хлопчика та не дозволяють порадувати маля подарунками від найрідніших людей, які хвилюються та не знаходять собі місця, потерпаючи за долю своєї дитини.


Прабабусю Богданчика не пускають до правнука

Відмовляють адвокатам та довіреній особі Кукелів і в спілкуванні з Богданом, проте надають дозвіл знімальній групі телеканалу «1+1» на проведення зйомок відеосюжету про сина «диверсантів».

http://ru.tsn.ua/ukrayina/6-letnego-syna-diversantov-iz-gruppy-muzhchilya-ne-otdayut-rodstvennikam-561681.html

Чи знають працівники БО «Місто щасливих дітей» про незаконність своїх дій? Безперечно! Адже їм неодноразово доводилось брати участь у судових процесах у якості третьої особи у справах про позбавлення батьківських прав, а тому достеменно мають бути відомі підстави для такого серйозного кроку. Згідно зі ст. 164 Сімейного Кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона (він): не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. І ці підстави є вичерпні!

За змістом Преамбули Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року ратифікованої Верховною Радою Української РСР 27 лютого 1991 року, Організація Об’єднаних Націй в Загальній декларації прав людини проголосила, що діти мають право на особливе піклування і допомогу, дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.

Ганна Кукель — сестра Богданчика

Відповідно до Статті 3 Конвенції, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Та хто зараз слідує законам? Під час визначення форми влаштування в інтересах дитини та направленні дитини, якій надано статус такої, що позбавлена батьківського піклування, на тимчасове влаштування до певного закладу, органи опіки та піклування в особі Служби у справах дітей повинні були б врахувати обставини, за яких дитина втратила батьківське піклування, її життєвий шлях, родинні зв’язки, наявність братів і сестер, контакти із соціальним оточенням, стан здоров’я, освіта, інші потреби.

Так як Богдан Кукель встиг побувати у пеклі, влаштованому спецпризначенцями Служби безпеки України і просто дивом залишився цілим, дитину, на думку адвокатів, потрібно було б відправити на психіатричну експертизу або залучити відповідних спеціалістів з дитячої психіатрії, щоб ті зробили детальний висновок про ступінь душевного потрясіння та про психічний стан дитини, надали рекомендації стосовно того, яким чином можна вивести дитину зі стану психологічного стресу, а вже потім відправляти хлопчика на тимчасове перебування та проходження психологічної реабілітації у заклад, який би найповніше відповідав потребам дитини.


Акт про передачу дитини

Цікаво, чи був би у переліку таких закладів БО «Місто щасливих дітей», якому, з огляду на розвиток подій, пов’язаних з перебуванням у ньому Богдана Кукеля, слід присвоїти звання закладу закритого типу?

Ірина КУПРІЄНКО

comments powered by Disqus